Сайт історії Києва

Центр міста, вулицю Хрещатик, з Подолом сполучає Александровській спуск, який тягнеться від Європейської до Поштової площі. У 1707-11 роках на схилі гори, біля Крещатіцкого яру, де проходила так звана Стара (Печерська) дорога з Подолу на Печерськ, і був споруджений Александровській спуск.
У XVII столітті правіше за спуск, на схилах Дніпра, була побудована невелика фортеця «Ськродум», яку в 1752 році розібрали. У XIX столітті Александровській (Володимирський) спуск був єдиною мощеною вулицею в Києві, у зв’язку з чим, надалі була перейменована у вулицю Мостову. Через декілька років вулиця Мостова отримала назву Александровського спуску.
У 60-80 роках XIX сторіччя на місці нинішньої будівлі філармонії був популярний у той час «Заклад штучних і мінеральних вод».

Володимирський спсук – Александровській спуск →

Прогуляємося тепер по одній з красивих вулиць Києва – бульвару Тараса Шевченка. Виник він в 30-40-х роках ХІХ сторіччя як Бульварна вулиця, перейменована пізніше спочатку в Шосейний бульвар, потім в Університетський, а в 1869 р. – в Бібіковській, по прізвищу київського генералгубернатора 1837-52 рр. Д. Р. Бібікова.
Він був вірною слугою імператора, ревним виконавцем політики Миколи I – русифікатором Південно-західного краю. Т. Г. Шевченко назвав цього сатрапа « Капрал Гаврилович Безрукий » (Дмитро Гаврилович втратив руку в Бородінськой битві).

Нинішню назву бульвар носить з 1919 року. Він починається від Бессарабськой площі і закінчується на площі Перемоги. У дореволюційному Києві Бібіковській бульвар сполучав два ринки – Бессарабській і базар на Галицькій площі (нині площа Перемоги), який кияни називали Евбаз або єврейський базар.

Колись тут був пустир на межах міста. Обживала його єврейська біднота, якою київські власті дозволили селитися в цій місцевості. Разом з поселенням виникла безліч дрібних магазинчиків, майстерень, де трудилися шевці і кравці, годинникарі і точильники. Тут можна було замовити ключ замість загубленого і полагодити примус.
Були тут і книжкові лавки, в яких жваво торгували копійчаними детективами з серії пригод «знаменитих сищиків». Селяни привозили сюди свій товар, тут продавали поношені і крадені речі. Був на Евбазе ще « обжорний ряд ». Тут торгували допізна і готували вариво прямо на місці. Їжа була на будь-яку ціну, а про смак і якість ніхто і не питав.
У базарній штовханині було привілля для кишенькових злодіїв, наперстковиків і шулерів. Евбаз розтягнувся від вокзалу до місця, де сьогодні коштує Повітрофлотський шляхопровід. Тут мінялося і продавалося все! Евбаз проіснував до початку 50-х років минулого століття.

Бібіковській бульвар – бульвар Тараса Шевченка →

Фундуклеївська вулиця веде свій початок від Хрещатику і, долаючи природні підйоми і спуски, упирається у вулицю Олеся Гончара. Спочатку вона називалася Кадетською зважаючи на будівництво на ній Кадетського корпусу. Але в 1869 році вона була перейменована на Фундуклеївську – на честь губернатора Києва графа Фундуклєєва.
Надалі її назвали вулицею Леніна на честь вождя світового пролетаріату першої в світі – в 1919 році, чим Комуністична партія Радянського Союзу дуже гордилася.

Забудова вулиці почалася в 30-х роках XIX сторіччя, у зв’язку з новим генеральним планом забудови Києва, а так само зведенням університету. У жовтні 1856 року був побудований міський театр (другою в місті – перший знаходився на Кінній площі), але в лютому 1896 року унаслідок пожежі він повністю згорів.
Зараз на тому ж місці коштує шедевр французького ренесансу – новий театр опери і балету, побудований в 1901 році.

У верхній частині вулиці напроти Анатомічного музею (в даний час – Медичний музей), в невеликих будиночках, розкиданих по ярах і схилах, знімали кімнати, головним чином, студенти-медики, називаючи це місцевість «Швейцарією».

Богдана Хмельницького вулиця – вулиця Фундуклеївська →

Долина троянд – частина Царського саду, де тепер розміщені південні трибуни і футбольне поле стадіону “Динамо”.

Північно-східну частину долини займало велике озеро. Царський палац на вершине гори, шпалери троянд на схилах і уздовж доріжок долини, озеро з лебедями складали в XVIII єдину ландшафтно-паркову композицію.

Долина троянд →

Глубочицкая канава – русло річки Глубочици, що починалася у верхів’ї Глубочицкого яру і протікала по всій його долині і далі по лінії Верхнього і Нижнього валу до впадання до Дніпра. Подільська частина канави в середині 1830 років була розчищена, вирівняна і обсаджена деревами, що утворили кращий в місті Подільський бульвар, або, як тоді говорили, Бульвар на канаві.

З розвитком в місті виробництва і ущільненням житлової забудови канава перетворилася на стік нечистот із заводів і міщанських усадьб. Відходи пивоварних, дріжджових і кожевенних заводів робили повітря Подолу і Глубочици нестерпимо смердючим. “Майже в самому центрі Киево-Подолу, – писала в 1867 р. газ.
“Киянин”, – у всю ширину його, від гори і до Дніпра проходить канава і, служивши стоком нечистот, а під містками – суспільним ватерклозетом, поширює на всій своїй течії навряд чи сприяючі суспільному здоров’ю гази.

Не дуже, втім, давно ще “канава” мала не одне тільки те призначення, яке засвоєне нею тепер (тобто служити місцем міських публічних будинків).

Не знаю, як раніше була справа, але тільки багато жителів Киево-Подолу пам’ятають, що надканальниє бульвари в не дуже далекий час служили улюбленим місцем для гуляній подолян і подолянок з сімействами [...] В усякому разі, можна пошкодувати, що надканальниє бульвари залишені тепер в деякому розумінні без суспільного піклування і підпали загальному презирству”.

Глубочицкая канава →