Олександр СУРГАЙ
Відомий київський історик Максим Берлінський, описуючи Китаєвськую пустель, зокрема, відзначав, що в XI сторіччі лаврські ченці влаштували на цьому місці невеликий скит відлюдників, а в 1716 році київський губернатор князь Дмитро Михайлович Голіцин побудував дерев’яну церкву преподобного Сергия. І з того часу пустель перебувала під керівництвом Печерського монастиря.
У 1767 році замість старої дерев’яної церкви була побудована нова на честь Святої Трійці.
Місцевість між підвладними Лаврі монастирями – Голосіївським і Китаєвськім – довгий час була незабудованою. Але в 60-і роки XIX сторіччя тут заснували Болгарський хутір, а поряд – монастирське кладовище з церквою Перетворення. Про справжнє походження хутора збереглися цікаві відомості в документах лаврського архіву.
Вони містять подробиці монастирського життя, відомості про політичні події, які були пов’язані з цією територією.
Болгарський хутір був заснований для болгарського уніатського митрополита Йосипа Сокольського. Унія Болгарської церкви з Римською була першим, але невдалим проявом національного відродження Болгарії. У 1860 році декілька представників болгарського духівництва звернулися до Тата Римському з пропозицією – об’єднати Болгарську церкву з Римською.
На чолі цієї групи стояв вже досить немолодий і малоосвічений архімандрит Йосип Сокольський. Він приїхав до Риму, де Тато Пій ХIХ висвятив його в сан архієпископа Болгарської церкви. Але цей захід не мав очікуваного успіху: велика частина болгарського народу і духівництва унію не визнали, а продовжували боротьбу за автокефалію своєї церкви.
Ці вимоги болгар, виходячи з політичних міркувань, підтримував російський посол – граф Микола Ігнатьев. Наслідком такої позиції стало твердження для керівництва Болгарською церквою незалежного від Константинопольського патріарха екзарха. Унія з Римом була розірвана.
Після цих подій Йосип вимушений був бігти з Болгарії до Росії – під протекторат російського уряду і церкви. Йому було дозволено поселитися в Києві, і Києво-печерська лавра надала Йосипу приміщення в Голосіївському монастирі. Літом 1861 року опальний архімандрит приїхав до Києва і відразу ж направив в Синод заяву про своє бажання знову приєднатися до православ’я.
Зимою 1862 року він отримав від Петербурзького митрополита Ісідора повідомлення про позитивну реакцію на його прохання, але було одне “але”: небажання псувати відносини з Константинопольським патріархом. Тому Синод звернувся до останнього з проханням про прощення провини Йосипа Сокольського. Справа ця розтягнулася на багато років.
Йосип, що Не підозрював про такий результат, почав налагоджувати господарство. Він звернувся до Київського митрополита Арсенія з пропозицією влаштувати на землях Лаври виноградник, оскільки Києво-печерського монастиря набуває багато вина і для служби церковною, і для братії, а міг би мати вино кращої якості і набагато дешевше.