Церква Николи Йорданського була побудована в 1884 році стараннями жителів, підприємців, а також відомих меценатів міста Києва. Храм розташовувався в промисловій зоні Києва. Храм також духовно окормлял безкоштовну хірургічну лікарню Зайцева, яка знаходилася поряд (вул. Кирілловськая, 59-61). Зараз в будівлях колишньої лікарні знаходиться адміністрація «Фармака».
Потрібно відмітити, що Йорданський храм не був однією з новозбудованих церков, які зводилися у зв’язку з розширенням міста. На цьому місці молилися православні християни ще до Хрещення Русі.
Над храмом на горі Юрковіце знаходилося староруське городище Хоревіца, а убік Кирілловськой церкви в заплаві річки Почайна – селище Дорогожічи, а схили Кирілловськіх висот були усіяні курганними похованнями.
Історію храму можна умовно розділити на три періоди: перший – староруський період (IX-XIII вв.), другий – монастирський період ( з 1616 по 1787 рр.), третій – приходський період ( з 1787 по 1935 рр.).
Николо-йорданська церква – Никольській Йорданський жіночий монастир →
Кирілловськая церква в Києві була побудована в середині XII століття на далекій околиці стародавнього Києва – Дорогожічах. Розташувавши на місці нинішньої Кирілловськой церкви в Києві стан своєї раті, засновник Кирілловськой церкви чернігівський князь Всеволод Ольговіч в 1139 році узяв штурмом Київ в ході міжусобної боротьби за великий київський престол.
Для представників династії Ольговічей Кирілловськая церква служила заміською резиденцією і фамільною усипальнею. У 1194 році в Кирілловськой церкви був похоронений київський князь Святослав – герой староруської поеми “Слово про полк Ігореве”. За час свого існування Кирілловськая церква знала періоди запустіння, ремонти і оновлення. У 1748-1760 рр.
у Кирілловськой церкви за участю відомого українського архітектора И.Григоровича-Барского були побудовані кам’яні монастирські будівлі, від яких до наших днів збереглася лише частина огорожі з кутовою башточкою. Після перебудов XVII-XVIII вв. стародавня Кирілловськая церква отримала сучасний зовнішній вигляд з характерними рисами барочної архітектури.
В 60-і роки XIX століття Кирілловськая церква стає в центрі уваги громадськості: під штукатуркою XVIII століття на її стінах були виявлені фрескові розписи XII століття. У 1881-1884 рр. під керівництвом професора А. Прахова в Кирілловськой церкви проводяться величезні роботи по розчищенню фресок і оновленню стінопису.
В 1884 році в Кирілловськой церкви працював Михайло Врубель. На вимогу батьків церкви відкриті стародавні фрески були знов переписані масляними фарбами. Тоді ж були встановлені мармурові парапети хор і іконостас. У травні 1929 року Кирілловськая церква була оголошена Державним історико-культурним музеєм-заповідником.
Кирілловськая церква частина 2 →
24 серпня 1841г. на православній частині Байкового кладовища була освячена дерев’яна церква в ім’я Святого Дімітрія Ростовського. Її розібрали в 1897году, а будівельний матеріал використовували при споруді дерев’яної Макарієвськой церкви на Татарці в ознаменування 400-летия загибелі київського митрополита Макарія, полеглого від рук тих, що захопили в 1497 році Київ татар.
В 1884г. на новому кладовищі, за проектом широко відомого, такого, що виконував у той час посаду Київського Міського архітектора, академіка Володимира Миколайовича Миколаєва (19 лютого 1847-11 листопада 1911), була закладена кам’яна Вознесенськая церква.
Храм стоїлся виключно на гроші, зібрані Правлінням кладовища за надання місць під поховання (за період з 1877года по 1884год таким чином було зібрано 28.690 рублів).
Освячення храму відбулося 5 листопада 1889 року. Всього ж під кладовище при церкві було відведено 27 десятини 1570 кв. сажні (біля 29,5га) землі.
Вознесенськая церква на Байковому кладовищі →
Сьогодні в старій частині Києва залишилося не так багато храмів в порівнянні з минулими часом. Домінантою залишається комплекс Софіївського собору. До 1930-х рр. він добре був видимим з різних боків, але пізніші перебудови навколишньої території практично знищили верховенство дзвінниці собору і його куполів над стародавньою частиною міста.
До 1934 р. на перехресті Золотоворотськой вулиці, Георгіївського провулка і Рейтарською знаходилася церква на честь Святого Велікомученника Георгія.
В Київському синопсисі 1836 р. (витягання з відомостей що жив в 17 в. И.Гизеля) є цікава згадка: «Созда ж [Ярослав] і церква святаго великомученика Георгія від камене, в ім’я собі від св. хрещення дане по правій країні святия Софії, і церква і монастир святия Ірини недалеко від св. Софії».
У сьогодні оспорюваному Лаврентьевськой літописі також є згадка про храм: «У літо 6545. Заклади Ярослав місто велікий (Києв), у нього ж граду суть Золота брами, заклади ж і церкву святия Софья, мітрополью, і посемь церква на Золотих воротех святия Богородиця Благовіщення, посемь святаго Георгія монастир і святия Ірина».
В пергаментному рукописі-списку 14 в. читаємо: «Того ж дня священіє церкви святого Георгія в Києві перед врати святі Софія.
Блаженний і пріснопам’ятні всієї Руськия землі князь Ярослав, наречений в святем крещеньі Георьгий, син Владімерь, крестівшаго землю Руськую, брат же святою мученикові Бориса і Гліба: це всхоте создаті церква в своє ім’я святого Георгія, та їжаку всхоте і створі; і яко начаша здаті ю, і не бе многа делатель у нея; і це відев князь, прізва тіуна; почто не многа у церкве стражющих.
Тіун же рече: понеже справа властелськоє бояться люди праця подімше наїма лішені будуть. І рече князь: та аще тако є, то аз сице створю. І повеле куни возіті на возах в комарі золотих брам, і возвестіша на торгу людем, та возмут кождо по ногате на день. І бисть множьство що роблять.
І тако незабаром конча церква, і святи ю Ларіоном митрополитом, місяця листопада в 26 день, і створи в ній настолованіє новоставімим єпископом і заповеда по всій Русі творіті свято святаго Георгія місяця листопада 26 день» (ГПБ, Древнехраніліще, Петербург).
Георгіївська церква – церква Святого Георгія →
Запрацювати на бажанні людини «відчути себе в центрі подій» сто років тому було простіше, ніж сьогодні. В кінці XIX в. досягло свого апогею бізнес-мистецтво панорамної ілюзії.
Більше видовищ! Хороших і різних!
Київська голгофа →