Якщо говорити про найменування київських місцевостей, утворених за природними ознаками, то багато хто з них не вимагає роз’яснень. Узяти хоч би Волосіні, Піски, Репьяхов Яр, Пущу-Водицю. Проте деякі топоніми цієї групи таять в собі загадку “троянського коня”.
Урочище Угорськоє (територія нинішньої Аскольдової могили). У літописі від 882 року чернець Нестір у зв’язку з вбивством князів Аскольда і Діра оповідає: “І підплив Олег до Угорськой гори, заховавши своїх воїнів…”. Через деякий час літописець повертається до цієї місцевості: “У рік 898 йшли угри мимо Києва горою, яка прозивається тепер Угорськой…”.
У той неспокійний час по “землі Слов’янською” мігрували волохи, болгари, обри і інші кочові народи, зокрема білі і чорні угри. Білими іменувалися хозари, а чорними — угорці (угорці).
Значно пізніше виникла гіпотеза про те, що урочище над Дніпром назване Угорськім у зв’язку з його розміщенням у гір. Частина ж дослідників отожествляєт топонім із старослов’янським словом “угор” — крутий землистий берег річки.
Не менш заплутані з погляду етимології найменування місцевостей з прикметником “чорний”. Наприклад, історик Микола Закревській народився на Подолі, на вулиці Чорна Грязь (тепер — Флоровськая). Але з чорною гряззю, начебто, все зрозуміло.
А ось на топонімі Чорна гора (місцевість уздовж бульвару Дружби народів) слід зупинитися. Версія про чорнозем, звичайно, не виключається. Але не можна забувати, що саме в цьому безлюдному місці впродовж ХVII–ХVIII століть селилися ченці-анахорет. Як згадує в своїх записках митрополит Серапіон, в 1804 році він ще застав тут відокремлені поселення схимників.
Цим пустинникам, що належать до чорного чернецтва, і зобов’язано своєю появою слово “чернець”. До речі, в українській мові воно збереглося без змін. Цілком імовірно, що і піднесеність у той час іменували Чернечей, а потім назва асимілювалася в Чорну.
Подібна ситуація і з урочищем Чорний Яр на Лукьяновке. Не колір грунту зіграв тут головну роль, а… відчуття страху, бо в глухому яру селилися темні кримінальні елементи — злодії, шулери, босяки, вбивці. Місцеві жителі дружно зливали в яр помиї, скидали всілякі відходи, від чого нещасливий яр ставав ще “темнішим”.
Немає офіційної “розшифровки” топоніма Загоровщина (урочище в районі обласної лікарні). У 1831 році тут була виявлена стародавня печера, а пізніше — група підземних лабіринтів. Залишки знарядь праці і череп’я посуду епохи міді-бронзи викликали сенсацію в наукових кругах.
Можливо, тоді що гуляють по укосу Старого міста кияни показували рукою у бік місця унікальних знахідок, примовляючи: “Там, за горами…”, маючи на увазі три літописну піднесеність — Замкову (Кияніцу), Щековіцу і Юрковіцу (Хоревіцу).