Майже до початку ХХ століття на місці площі Івана Франко був невеликий ставок в садибі професора Мерінга. Після його смерті спадкоємці продали цю садибу зі всіма прилеглими територіями, і грандіозними темпами починається прокладка вулиць і їх забудова: Миколаївською (нині – вулиця архітектора Городецкого), Ольгинськой, Ново-мерінговськой (нині – Заньковецкой).
Ставок засипали: на його місці виникла Миколаївська площа, в 1898 році на ній побудували будівлю театру Соловцова за проектом Е.П.Брадтмана і Г.П.Шлейфера.
Двоповерхову будівлю вони звели для російського театру Соловцова. Уявлення в нім почалися в жовтні 1898 року. Після революції, в 1919 році театр був націоналізований і перейменований в Другий театр Української Радянської Соціалістичної Республіки імені Леніна.
В 1926 році в цьому приміщенні влаштувався український драматичний театр імені Івана Франко, заснований в 1920 році у Вінниці. Разом з класикою він знайомив глядачів з кращими творами сучасної української драматургії – п’єсами Н.Кулиша, И.Микитенка, И.Кочерга, О.Корнейчука, Л.Первомайского і інших.
У різні роки тут працювали такі корифеї українського театру, як Гнат Юріївна, Микола Крушельніцкий, А.Бучма, И.Марьяненко, Д.Милютенко, Василь Добровольській, Ю.Шумской, Наталія Ужвій.
В 1959-60 роках приміщення театру було реконструйоване, добудований третій поверх.
Перед театром розбитий затишний скверик, посеред якого, – чавунний фонтан у формі чаші, встановлений в 1900 році. Існує легенда, що на фабрики ливарні замість голів левів були вилиті копії голову тодішнього градоначальника, оскільки його дуже не любили кияни. У такий забавний образ поглумилися жителі Києва над своїм міським главою. Таких фонтанів зараз в Києві налічується лише п’ять.
Колись їх можна було побачити на кожному перехресті.
——————————–
Будівля театру була споруджена в 1898 році на Миколаївській площі, що з’явилася на місці засипаного ставка, що розташовувався в садибі київського професора Мерінга. Театральна будівля зводилася архітекторами Е. П. Брадтманом і Г. П. Шлейфером для театру «Товариство драматичних артистів» Миколи Соловцова, що став згодом основою трупи іншого київського театру, – ім. Лесі Українки.
Зал театру оформлений в стилі роккоко.
В 1919 році театр Соловцова був націоналізований і перетворений в Другий театр УРСР імені В. И.Ленина. У 1926 році будівля театру стала постійною сценою для театрального колективу імені Івана Франко. 30 вересня 1926 року в перєїменнованом театрі відкрився новий сезон постановкою «Вій» по мотивах твору Н. В. Гоголя в переробці Остапа Вішні.