Історія Галицької синагоги – одна з яскравих і характерних сторінок єврейської історії Києва.
Одним з районів Києва, що традиційно пов’язуються з історією єврейської общини, є район сучасної площі Перемоги. Саме тут ще в лютому 1858 р. генерал-губернатор И.И. Васильчиков дозволив євреям проводити публічну торгівлю по вівторках, четвергах і неділях. Пізніше тут утворився популярний міський ринок, що діяв там, де тепер розташований цирк.
Навіть зараз дехто по старій пам’яті говорить про площу Перемоги – «Евбаз», тобто Єврейський базар. Втім, офіційно площа називалася в царські часи Галицькою – очевидно, унаслідок того, що звідси вело заміське шосе в західному напрямі. Аж до початку ХХ століття тут була київська околиця.
Обширний незабудований простір між початком нинішнього проспекту Перемоги і річкою Либедь займали так звані «арештантські городи» – місце, де працювали дрібні злочинці з розташованих неподалеку «арештантських рот». Але унаслідок стрімкого розвитку міста виникла потреба ущільнювати його забудову. І ось в травні 1908 р.
Київська міська дума ухвалила прокласти на території скасованих городів декілька вулиць. Однією з них стала вулиця Ськоморошськая. Її назва походила від старовинного струмка Скоморох, який протікав через цю місцевість і впадав в річку Либедь.
Садибу L 7 на Ськоморошськой вулиці (іноді її називали провулком) орендувала єврейська община, яка іменувалася по назві сусідньої площі Галицьким суспільством. У квітні 1909 р.
її господарське правління звернулося до міських властей з проханням: «дозволити нам споруду будівлі для молитовного будинку на землі, що орендується нами від Київського Міського Управління на колишніх арештантських городах». Як архітектор був запрошений цивільний інженер Федір Мефодійович Олтаржевській.
Дозвіл на будівництво був даний, і впродовж 1909-1910 рр. йшло зведення цегляного корпусу синагоги. Будівництво здійснював відомий київський підрядчик Яків Хаїмовіч Файбішенко, який очолював господарське правління Галицького єврейського суспільства. Будівля була двоповерховою, з просторим молитовним залом і галереєю для жінок.
Його фасад декорований з елементами романського стилю. 4 (17) грудня 1910 р. губернські власті визнали новий будинок молитви «придатним для суспільного користування».
Галицька синагога належала єврейській общині до 1919 р., коли декрет Рад оголосив про націоналізацію майна релігійних установ. Будівля синагоги ще якийсь час надавалася в користування місцевому еврейству. У 1921 р.
була зареєстрована іудейська община «Молитовний будинок на Єврейському базарі»; незабаром вона вибрала для себе іншу назву: синагога «Бейс-яків» («Бейт-яаков»). Община налічувала близько 750 віруючих.