Будинок за проектом архітектора Л. Руски створювався в стилі класицизму. У 1809 році, коли почалося будівництво, на місці знесеного старого планувалося звести новий Гостиний двір – прообраз нинішніх супермаркетів – торговий комплекс у вигляді замкнутого прямокутника з внутрішніми службовими приміщеннями, до яких вели шість воріт. Будівля повинна була бути двоповерховою.
Проте планам київського магістрату, будівельників і архітекторів помішали пожежа 1811 року і війна в 1812 році.
В результаті над вже побудованим першим поверхом спорудили дах, і Гостиний двір надовго залишився одноповерховим. Зовнішні сторони нової будівлі були оточені арочними галереями, фасади, витримані в жовто-білих тонах, прикрашені пілястрами.
Південний і північний фасади були завдовжки 100 метрів, а східний і західний – 60 м. Більше п’ятдесяти магазинів, розташованих по периметру, було згруповано в ряди: залізний, шовковий, суконний, хутряний і т.д. Кожен магазин мав свій підземний склад, зовнішній і внутрішній входи.
В 1828 році на Гостиному дворі знов з’явилися будівельники. Його частково довелося перебудовувати після чергової пожежі. Проект реконструкції належав архітекторові Меленському. Цікаво, що тут знаходилися одночасно цехові будинки, склади, майстерні і магазини.
Цехи – старовинні самокеровані об’єднання київських ремісників-міщан – фактично виступали монополістами в тих або інших сферах виробництва. Ремісники, що починають, довго служили учнями у господарів майстерень, перш ніж їх визнавали майстрами і дозволяли корпоративно вести свою справу.
Щоб бути конкурентоздатними, цехи ретельно стежили, щоб ніхто з їх членів самостійно не розширював свій оборот і не знижував ціни. Таким чином, вони виконували функції сучасного антимонопольного комітету. Після відміни Магдебурзького права Києва багато цехів закрилися, не витримавши конкуренції заводського і фабричного виробництв. Довше за всіх протримався цех подільських шевців.
В 1886 році цех подільських шевців перетворився в товариство кустарів «Взаємодопомога», яке проіснувало до 1927 року, коли під тиском артільній молоді старі майстри таки покинули своє товариство. Причина їх відходу банальна: заздрість заможності майстрів, наявність у них майна, торгівлі і т.д.
Після перебудови 1828 року київський Гостиний двір проіснував у такому вигляді ще майже півтора століття.
Після Другої Світової війни Гостиний двір виглядав плачевно… Затхлі під’їзди, збита штукатурка фасадів. Вибиті вікна залатані смужками жерсті, загиджені підворіття ведуть у внутрішній двір з бруківкою, смердючою суспільною убиральнею для жителів Подолу і водорозбірною колонкою. Сморід і грязь двору змішувалися із запахами гною і випорожнювань від того, що знаходиться поряд Жітнего ринку.
Двори заросли кропивою, лопухами і подорожником. Усюди валяються купи сміття, биті пляшки і цегла…