Багатьом киянам добре відома ця нарядна споруда на Липках, зайнята донедавна музей історії Києва. Його назва походить від історичної місцевості Клов, по території якої пролягав колись до Либеді шлях струмка з таким же ім’ям.
Ще в XI столітті третій по рахунку ігумен Києво-печерської обителі Стефан заснував тут Кловській (Стефаніч) чоловічий монастир з церквою на честь Влахернськой ікони Божієй Матері. Його зруйнували татаро-монголи, які в 1240 році увірвалися в наше місто.
З деяких пір Києво-печерська лавра мала недалеко від залишків колишнього Кловського монастиря свій заміський, очевидно, дерев’яний “палац”, придатний для прийому навіть вінценосних персон. У 1744 році в нім зупинялася імператриця Єлизавета Петрівна, тоді ж тут тимчасово жив з своєю нареченою (майбутньою царицею Катериною II) і спадкоємець російського престолу Петро III.
Можливе це, а, може, якесь іншу обставину спонукало керівництво Лаври до споруди більш довершеної царської резиденції. Креслення двоповерхового кам’яного палацу склав творець Великої Лаврської дзвіниці И.Г. Шедель. Будівельні роботи велися впродовж 1752-1756 років, коли країною управляла вже згадувана вище Єлизавета Петрівна.
Саме тому вулиця, яка пролягала уподовж Кловського палацу, з 1869 року стала називатися Елізаветінськой; сьогодні вона носить ім’я Піліпа Орлика.
Нагляд за роботами на одному з етапів здійснював відомий вітчизняний архітектор П.И. Нєєлов, а завершував їх славний український архітектор, автор багатьох споруд на території Києво-печерської лаври С.Д. Ковнір, доповнивши композицію палацу елементами народної архітектури.
Близько 1764 року в палаці, який стояв посеред липового гаю, располагалсь Лаврська друкарня, а пізніше – лікарня для хворих моровою виразкою, ввезеною в 1770 році з Туреччини.
В кінці XVIII століття, коли монастирі отримали духовні штати, він разом з навколишньою місцевістю став власністю київського дворянства.
Останнє віддало споруду в тимчасове користування спочатку місцевому цивільному губернаторові, який влаштував тут свою резиденцію, пізніше – лютеранам, які, втративши в 1811 році від пожежі свою кирху на Подолі, здійснювали тут богослужебні служби, а в 1812 році помістило в ній Першу київську чоловічу гімназію, яка до цього знаходилася на Подолі.
Проте в той час, коли її директор Я.С. Мішковській знаходився в Петербурзі з клопотанням про відкриття при ній ботанічного саду і друкарні, місцеве керівництво розмістило в палаці лікарню. При цьому було пошкоджено немало майна і знищена частина архіву. Я.С. Мішковському довелося прикласти чималі зусилля, щоб повернути свою гімназію в її власне приміщення.
Окремі дисципліни в гімназії викладали вже відомі у той час історики Н.Ф. Берлінський і Н.И. Костомаров, а також товариш М.В. Гоголя по Ніжинській гімназії О.С. Данільовській. Немало її випускників стали відомими в країні діячами науки і культури.