Літом 1934 року, якраз в дні переїзду столиці України з Харкова до Києва, рішенням Ради Народних Комісарів Української РСР за уявленням спеціальної Урядової комісії Республіканський заповідник Конча-заспа передали на баланс Господарського відділу ВУЦИК.
Все робилося без зайвого розголосу, в закритому режимі. Прикметою переподчиненія став той, що з’явився на початку серпня всього за тиждень могутня огорожа, якою обнеслі територію.
Таким чином, розкішні угіддя з прекрасними озерами і унікальним дубовим гаєм були виведені з підпорядкування Українській Академії сільськогосподарських наук вольовим рішенням Всеукраїнського старости і голови ВУЦИК Григорія Петровського, якому придивилася місцевість, що знаходиться в найближчих (20-30 км.) околицях нової столиці.
На місці ліквідованого заповідника з’явився рибсовхоз “закритого типу”, належний ВУЦИК.
Неважко здогадатися, що в заповіднику почали влаштовувати рибалку для сильних світу цього, “топити лазню”, а трохи пізніше розвернули будівництво урядових дач і господарської інфраструктури, що тяжіла до них. Заповідник, таким чином, помер de jure і de facto.
Сегодня Кончей-заспой іменують територію, велику за розмірами, ніж власне заповідник. Саме словосполучення також трактують по-різному. Більшість учених-філологів схиляються до того, що слово “конча” означає кінцеву частину, край, межу “заспи” – пересипаною (засипаною) піском або мулом частини озера, річки…
Не вдаючись до топонімічних нюансів, розглянемо історію заповідної частини Кончи-заспи.
Атак на заповідник було предостатньо і раніше. Претендували на нього, як випливає з документів, що збереглися, і Народний комісаріат торгівлі УРСР, і Київський особливий військовий округ, і Київський державний університет. Півтори тисячі гектарів лісових угідь дісталися врешті-решт уряду Радянської України.
Сучасна смутна зелена огорожа, що нескінченно тягнеться уздовж автомобільної траси, – це і є зовнішня огорожа нинішньої “государевою оази”, як сказали б років триста тому про подібний при дворі всеросійського самодержця.
Крім того, що Конча-заспа була унікальним біосферним заповідником, вона була і місцем історичним, про що сьогодні абсолютно забули. А шкода. Саме тут безстрашні козаки Богдана Хмельницького отримали перемогу над військами Радзівілла.
Землі колишнього заповідника до 1920 року належали двом київським монастирям: Видубіцкому і Введенському, а ще раніше – царській сім’ї.
Треба сказати, ченці вели тут господарську діяльність з великим тактом по відношенню до природи. Після встановлення радянської влади землі Кончи-заспи перейшли у ведення ВУАН і стали офіційно іменуватися Республіканським заповідником Дніпровської заплави, який входив до складу Среднеднепровського (Канівського) заповідника.