Версія: іврітськіє коріння в топонімах стародавнього Києва
В кінці минулого століття в бібліотеку Кембріджського університету поступили староєврейські рукописи, що зберігалися в генізе (сховище) синагоги єгипетського міста Фустат-міср. У 1962 р. серед безлічі манускриптів професором Омеляном Пріцаком був виявлений той, який згодом отримав назву «Київський лист».
Документ, що датується першою половиною X в., є зверненням єврейської общини Києва до общин інших країн з проханням про допомогу нікому Яакову-бар-хануке, що потрапив в боргову в’язницю за не залежними від нього обставинами.
Зайве говорити, що вказаний лист викликав великий інтерес істориків, бо вже сам факт його існування примушує по-новому поглянути на історію і самого Києва, і держави Київська Русь.
Ми звернемося не до самого листа (ті, що цікавляться можуть прочитати книгу Нормана Голба і Омеляна Пріцака «хазарско-єврейські документи Х в.»), але лише до одного з численних до нього коментарів:
«В Х в. Київ складався з трьох чітко розділених географічних компонентів: Гора (горб Кия), Копирев кінець і Поділ… Староруське слово «кінець». позначало самоврядну етнічну общину… У Києві спочатку етнічна община називалася Копир (Коpur). Це найменування неслов’янського походження. ніхто не намагався розшифрувати його етимологію…
«Копир» походить від слова «Капир» – ранньої версії найменування Кавар (Кабар), Кабир… Ця етимологія підтверджує той факт, що внутрішнє місто Києва спочатку було заселене хазарськімі каварамі (капирамі)… Копирев кінець мав в ХII в. двоє воріт. Подільські ворота пов’язували його з Подолом, комерційний-промисловим передмістям.
«Жидівські» (Єврейські) ворота зв’язували «місто Ярослава» (княжий Київ після 1036 р.), що виросло із старої цитаделі з Копиревим кінцем. Західний і південний райони багатого Копирева кінця все ще називалися Жідове (Жиди, або Євреї) в ХI- ХII вв. Це найменування ясно указує, що київські кавари (копири) сповідали іудаїзм. Тим самим підтверджується зв’язок коваров з Києвом і іудаїзмом.
В 945 р. варяжські члени дружини Ігоря, християни, підтвердили договір з Візантійською імперією в соборній церкві св. Іллі, розташованою десь в торговому передмісті Києва на Подолі. Згідно «Повісті тимчасових років» ця церква була розташована «Над струмком (Почайна) в околиці (кінці) Пасинчей бесіди і (району) Козаре. Використання політоніма Козаре не потребує пояснення».
Таке думка О. Пріцака.
Проте в поєднанні «Копирев кінець» – «Жидівські (Єврейські) ворота» певна в наявності суперечність: чому ворота, ведучі на територію, де проживали кавари, називалися Єврейськими? О. Прицак вирішує це протиріччя, вказавши, що під словом «єврейські» слід розуміти форму віросповідання, а не етнонім, тобто кавари (копирі) сповідали іудаїзм – звідси і ім’я воріт.