До цього об’єкту Алешин повертався впродовж всієї своєї творчої діяльності. Ще в 1909 р. були зроблені перші ескізи, в 1911 і 1914 рр. архітектор склав два нові варіанти майбутньої споруди. Строїтельтво почалося в липні 1914 р. У моєму архіві зберігається цікавий документ.
На зворотному боці запрошення на засідання будівельної комісії із споруди гімназії Алешин еськізіровал варіанти рішення фасаду будівлі. Проте, у зв’язку з початком 1-ою світовою, а згодом, громадянської війни, гімназія була було завершена тільки начорно. У 1924 р. Алешину замовили перепрофілювати майже закінчену будівлю під Робітничо-селянський Палац Праці. Для цієї мети П.А.
запроектував надбудувати мансардний поверх. І лише в 1927 р. будова була передана Всеукраїнській Академії наук. І знову архітектор береться до роботи. У перебігу 1928 р. були завершені всі обробні роботи, а з 1929 р. тут розміщувалися різні академічні установи. Будучи головним архітектором Академії наук України, майстрові проходилося раз по раз повертатися до свого дітища.
Останній штрих П.А. поставив в 1948 р., коли склав генеральний план всього кварталу, обмеженого вул. Володимирської, Хмельницького, Терещенковськой і бул. Шевченко.
Але необхідно відзначити, що архітектор завжди розглядав кожну споруду в цьому районі міста, а також розташовані в безпосередній близькості від нього, як єдине ціле. Прагнення до ансамбльовості – ось ключ до розуміння і особливої привабливості будівель цієї частини Києва, і складових майстерності архітектора.
Окрім єдиного прийому для всієї території – використання ордерної композиції – П.А. виключно уміло грає з ландшафтом. Домінуючий об’єм – башточка на входом в будівлю з боку вул. Хмельницького – свідомо зміщена від центральної осі будівлі, як би врівноважуючи перепад рельєфу.
Ритм пілястрів іонічного ордера, оперізувальних будівлю по всьому переметру, пожвавлюється рішенням входів в будівлю з боку вулиць Володимирської і Хмельницького. Ці ключові елементи фасаду хоч і вирішені по-різному, але з використанням аналогічних композиційних прийомів.
В цілому, вельми солідна за розмірами будівля виглядає на подив цілісного. Чергування монотонних площин і акцентних елементів (входів), гра на самій конфігурації будівлі, при якій створюються курдонери, що озеленюють, стриманий, лише акцентований башточкою, силует будови створює тонку гру об’ємів, що дивно органічно вписується в міський ландшафт.
Не менш елегантний вирішений і інтер’єри. Погляньте хоча на точені форми огорожі на центральних сходах.
І ще одна сентенція. Пристосування старої будови до сьогоднішніх потреб, зміна його функціонального содерджанія часто приводить до визначених, а іноді і значним спотворенням його первинної зовнішності. Але у випадку з Ольгинськой гімназією ми бачимо як би розвиток творчої думки архітектора.