Легальні публічні будинки (удома терпимості) стали з’являтися в містах Російської імперії після оголошення в 1843 р. організованої проституції «терпимою» (раніше проституції сікли і висилали і Сибір).
Зареєстровані в поліції кубла розпусти будувалися по німецькому зразку як «сімейні будинки», в яких нібито мешкали «матусі» (господині або директриси) з своїми численними «панночками» (повіями), які вечорами приймали «гостей» (клієнтів) в загальній залі будинку.
Вони розважали їх розмовами, співом, грою на гітарі або піаніно. Лакеї розносили пригощання, і «гості» пригощали «панночок» цукерками, фруктами, тістечками.
З алкогольних напоїв допускалися лише легкі вина, шампанське, але зовсім не горілка, арака або коньяк. У офіційних правилах поведінки, що вивішувалися на видному місці, «панночкам» заборонялося напиватися, лихословити і скандалити.
Зовні все виглядало благопристойно і начебто цілком «терпимо», але насправді легалізована проституція нічим не відрізнялася від колишньої, нелегальної, і служила надійним механізмом швидкого збагачення господарів бардаків і торговців живим товаром.
Частину жінок проживали в цих будинках добровільно, деяких приводила потреба, більшість довірливих дівчат попадалися в майстерно розставлені мережі вербувальників. До безправних повіями застосовувалися жорстокі методи залякування і примушення. Поліцейський-мемуарист Ф. Ясногурский згадує про те, що в 1860 рр.
йому було дано «секретне доручення знайти в що б те пі став тюремний висновок, куди заточаєми були непокірні дівчата власниками публічних будинків». «При відкритті цієї пастки, – додає він, – прагнули мене купити великими грошима, але це не вдалося».
Поки власті контролювали торгівлю жіночим тілом, всі публічні будинки концентрувалися в одному місці – де-небудь подалі від людських очей, на околиці. В різний час в місті було декілька таких зон узаконеної розпусти. Перерахуємо їх стисло:
1. Перші офіційно дозволені лупаїарії, як відомо, поміщалися в 1840 роках на Хрестах.
2. При будівництві зміцнень Нової Печерської фортеці їх перевели на Андріївський спуск. Місце це для такого роду «промислу» виявилося відповідним, число публічних будинків на спуску стало швидко рости.
На початку 1850 років червоні ліхтарі запалювалися вечорами мало не біля кожного тутешнього будинку, а найбільший і найрозкішніший бордель планувалося спорудити прямо під Андріївською церквою, там, де згодом па гроша купця Кокорева розбили невеликий скверик з дивним виглядом на Дніпро і витонченою чавунною альтанкою.
Услід за «панночками» і їх «матусями» на гірську дорогу між Верхнім і Нижнім містом перемістилося і вольне шинкове життя зі всією її «красою».