Один з цікавих прикладів житлової архітектури 1910-х років.
Архітектор враховує безпосередню близькість Святої Софії і Михайлівського монастиря і використовує в рішенні головного фасаду як основний прийом форми українського бароко.
Шпиль по центральній осі, вирішена заломами крівля, декоративний орнамент на стінах, використання гри світлотіні – говорять про Алешине як про прекрасного знавця національної архітектурної спадщини і тонкого містобудівника. C точки зору обліку архітектурно-історичного середовища (зараз званий средовим підходом), таке рішення було найбільш коректне.
З іншого боку, будучи ярим поклонником сучасних будівельних матеріалів і технологій, майстер і в цій споруді застосовує безліч технічних новинок.
Замовником і власником будинку також був батько архітектора Ф.А.Алешин.
В січні-лютому 1918 р. в будинку розміщувався перший радянський уряд України – Народний Секретаріат.
На жаль, будівля була зруйнована в роки Великої Вітчизняної війни. До нашого часу зберігся лише флігель. У 1950-х роках залишки фасадної будівлі були використані при будівництві нового житлового будинку.
Зараз в зв’язку в реконструктивними заходами на Софіївкою площі (реставрацією Софіївської дзвіниці і житлових будинків на протилежній стороні площі, будівництвом готелю) піднято питання про необхідність відтворення фасаду житлового будинку, чому сприяє іконографічний матеріал, що зберігся.