Літом 1891 р. на самому початку Хрещатику, на Царській площі, з’явився котлован під величезну кутову будівлю. За новобудовою відразу ж закріпилося і потім ще довго трималася назва – «Слов’янський будинок». А було це тому, що будував будівлю популярний в ті часи співак і диригент хору Д. А. Агренев-слов’янський.
Слава його співецької капели, що пропагувала музику і пісні слов’янських пародов, вже три десятиліття гриміла не тільки в Росії, по і по всій Європі, і в Америці. Найбільші театри Берліна, Парижа, Мілана, Лондона, Нью-Йорка, Чікаго і багатьох інших міст надавали хору свої зчепи. Мистецтво очолюваного Слов’янським колективу підкорило і київську публіку.
А коли газети рознесли слух, що Дмитро Олександрович задумав переселитися до Києва на постійне проживання, це стало справжньою радісною сенсацією.
Причина такого рішення була проста і зрозуміла: хор потребував українських голосів, що відвіку славилися своєю мелодійністю і багатством колориту. Хор не міг більше існувати лише за рахунок випускників музичної школи, організованої в родовому імені Агреневих в Тверськой губернії.
Для втілення задуманого Слов’янський але купчій від 16 квітня 1891 р. придбав у купця Іони Зайцева садибу на розі Хрещатику і Александровськой вулиці і замовив архітекторові Н. Н. Казанскому проект величезної п’ятиповерхової будівлі з фасадами на дві вулиці.
У нім повинні були бути два концертні зали: один на 5 тисяч людина, сама містка в Європі, більше, ніж знамениті паризька і міланська опери, друга – на 500 місць. Нижній поверх віддавався під 16 магазинів, а верхні – під квартири.
Передбачалося влаштувати в декількох кімнатах гуртожиток для тих, що приїжджають до Києва на навчання молодих людей із слов’янських країн, розмістити російський-слов’янський книжковий склад і бібліотеку. Просторі приміщення відводилися музичній школі, яка готувала б не просто хорових співаків, по давала вихованцям різносторонню музичну освіту.
Дмитро Олександрович вважав, що концертні рамки тісні для його діяльності, йому потрібні були кваліфіковані помічники для розробки багатющого песеннот матеріалу, зібраного їм за багато років. Хор, що знаходився і постійних роз’їздах, міг би, нарешті, отримати постійний притулок, міг, розбившись на декілька груп, одночасно і гастролювати, і співати в київських церквах.
Зокрема, відразу ж планувалося сформувати з його складу хор для нового Володимирського собору.
Як писали київські газети, архітектор Казанський, узявшись за проект будівлі, «врахував в нім всі новітні технічні удосконалення. Тут будуть підйомні машини, весь будинок освітлюватиме електрикою, у всіх квартирах вдосконалена вентиляція. Великий зал в три світло матиме сцену, що опускається, ложі-бепуар, бельетаж і галерею.