2 березня 1874 р., коли Південно-західним відділом Імператорського Російського географічного суспільства йод головуванням Г. П. Галагана в Києві проводився одноденний перепис, в місті були дві богадільні, два будинки піклування бідних, а також шість дитячих притулків. Реєстратори зафіксували, що на цей день в них містилися 278 старезних і 180 дітей.
Найбільшою з цих закладів була так звана «Сулімовка», що полягала у веденні Суспільства для допомоги бідним, перейменованого пізніше в Київське добродійне суспільство.
Відлік його історії ведеться з 3 жовтня 1833 р., коли Микола I «високий повеліти зволив дозволити заснувати в Києві суспільство» за проектом, представленим генерал-губернатором В. У. Льовашовим. При цьому государ змінив тільки назву: замість Пані, що передбачалася, стало Київське суспільство для допомоги бідним.
Але «дамська» ідея залишилася, і тому пункт 3-ої «Положення» свідчив: «По тому, що приймається в справі сем переважно пані участі, Суспільство завжди повинне бути під головуванням пані».
1 листопада 1834 р. був затверджений статут, але ще до цього, керуючись «Положенням для установи Суспільства», але вказівці Льовашова почали збирати але підписці добродійні внески. Серед тих, що підписалися були київський войт Григорій Кисельовській, купці Парфентій Дегтерев, Іван Ходунов
Фаддей Попів, Микола Балабуха, Сергій Терехов, брати Бубнови, Личкови, Смородінови та інші. Всього від 24 купців за 1 півріччя 1834 р. поступило 1050 рублів.
Для того, щоб стати дійсним членом Суспільства, треба було вносити щомісячно по 5 крб., а для отримання звання почесного члена – по 10 рублів. З часом ці обов’язкові суми змінилися і дорівнювали, відповідно, 18 і 36 крб. в рік.
Спочатку Суспільство, будучи нечисленним, обмежувалося лише видачею незначної допомоги що має потребу. Його грошовий фонд складали, в основному, членські внески, та і вони поступали дуже нерегулярно. Наприклад, коли в квітні 1838 р.
генерал-губернатор Бібіков зажадав пояснення від тих, хто, вступивши в Суспільство, не виконував по два-три роки своїх зобов’язань але внескам, від деяких взагалі послідували відмови від членства.
«Положенням» передбачалися і інші форми добродійності: «Пожертвування може бути що приймається: дровами, хлібом, полотном і іншими речами, які складати будуть предмети допомоги Суспільства. У цьому сенсі можуть бути жертвуєми па певний час і кімнати в будинках, для приміщення бідних». Але все це, якщо і мало місце, було епізодично і не грало вирішальної ролі.
Положення змінилося з приходом до управління Суспільством для допомоги бідним в 1852 р. княгині Катерини Олексіївни Васильчикової – дружини київського генерал-губернатора І. І. Васильчикова, що змінив па цьому посту Д. Р. Бібікова.