Київський торжок
Наталія ГАМОЛЯ, Олена МОКРОУСОВА
Облаштовувати міські базари на європейський зразок київська влада почала тільки на початку ХХ ст.
“Захряс майдан…
Захряс гарбамі, возами, бідами, кіньми, коровами, вівцями, волами, телятами, горщиками, мисками, курмі, вовною, лантухамі, хмелем, смушками, матерією, чобітьми, цукеркамі, пряниками, квасом, пивом, руською гіркою, гребінками, косами, шкірами, ременем, чавунамі, прядівом, хусткамі, полотном, дьогтем, гасом, дранками, сорочками, спідницями, килімамі, щетиною, діжками, рогами, майками, воском, медом, малясом, таранею, оселедцямі, колесами, ходами, ськлом, яйцямі, запасками, плахтами, пірогами, салом, м’ясом, ковбасою, смаженою рібою, ряднами, ськрінямі, гвіздками, молотками, свіньмі, крамарямі, циганамі, барішникамі, людьми, дітьми й сліпцями….
… І все це ворушиться, дихає, палити, говорити, крічить, лається, мукає, мекає ірже, ігігікає, ремигає, позіхає, кувікає, хрестіться, божитися, матюкається, заприсягається, пахне, кудкудакає, квокче, смаліть одне одного після рук, грає на гармонію, на скрипку, «причитує», п’є квас їсть тараню, «будькає», лускає насіння й крутитися на каруселі…”
Остап Вішня, «Ярмарків», 1925 рік
Базарний день
Один з путівників кінця ХІХ в. розповідає про бідний Київ: у місті практично немає великих, відкритих площ, а ті, які в центрі, зайняті різними торговцями. Більшість київських площ були « брудними базарами », окрім Софійськой з пам’ятником Богдану Хмельницькому. Центральна ж Думська площа (тепер Майдан Незалежності) «заставлена рундуками з фруктами і туфлями».
Не змінили естетики торгівлі і нові кам’яні трьох-, семиповерхові новобудови, які, як гриби, росли на центральних вулицях міста в 1890-1910 роках будівельного буму. «Закінчується Хрещатик Бессарабськім ринком (Бессарабка) – брудною клоакою, що псує враження і від Хрещатику, і від чуднаго Бібіковського бульвару своїми лавками, що затягали, смородом, гряззю, покидьками м’ясних лавок.
На «Бессарабке» ж «біржа» парокінних візників другого розряду», – писав путівник на початку ХХ століття.
Всі київські базари розташовувалися на перехрестях трактових шляхів, і, як правило, на ці торгові площі стікалися дощові води, перетворюючи все навколо в болото. Проте це не заважало торгівлі: зусиллями міста зводилися дерев’яні торгові ряди, частина з них – під дахом.
Базар був єдиним місцем, де городяни і гості Києва купували і хліб насущний, і товари першої необхідності, і заморську чудасію. Купити якийсь делікатес можна було і в бакалійній або дріб’язковій лавці, проте часто ціна на ікру, рибу, ковбаси, хліб у дрібного купця-торговця була вище, ніж у базарного.