Сергій Федорович Грушевський належав до тих педагогів, які послідовно пройшли всі сходинки шкільного учительства і сталі видними діячами на ниві народної освіти, присвятивши йому все своє життя.
Він народився 7 жовтня 1830 р. в Чигирині, в сім’ї диякона Федора Васильовича Грушевського і його дружини Марії Ботвіновськой, дочки священнослужителя. Дитинство провів в з. Лісники Київського повіту, куди перебрався батько, ставши священиком Преображенськой церкви.
Розраховувати Сергій міг лише на власні сили, і здобути небачену для його оточення освіту йому вдалося тільки завдяки особистим здібностям і енергії.
Закінчивши в Києві духовне училище, а в 1859 р. і духовну академію із званням магістра, Грушевський отримав призначення професором Полтавської духовної семінарії. Пробув в ній близько року і перейшов в Київську семінарію, де викладав літургику і Святе Писання, одночасно вчителюючи в початкових школах. Осінню 1865 р.
Сергій Федорович прийняв запропоноване йому місце вчителя російської мови і словесності в російський-греко-уніатській гімназії в р. Горбі (тепер Польща).
Тут у Сергія Федоровича і Глафіри Захаровни Грушевських 17 вересня 1866 р. народився син Михайло – майбутній перший Президент України. Його хресною матір’ю була дружина начальника Холмськой учбовій дирекції, професора Київської духовної академії Феофана Гавриловича Лебедінцева – Юлія Олександрівна.
Незабаром, в грудні 1868 р., Грушевськіє- закінчують своє перебування в Горбі, і з серпня 1869-го Сергєї Федорович вже працює на півдні, куди йому порекомендували переїхати лікарі, – викладає в Кутаїсськой гімназії. Потім вісім років прослужив в Ставрополі, з серпня 1878 р. – у Владикавказі.
Інспектор народних училищ Ставропольського краю, директор народних училищ Терськой області і чин дійсного статського радника – ось його послужний список. А ще в активі – зразковий підручник церковно-слов’янської мови для шкіл, що набув поширення майже по всій імперії. Його видання відчутно поліпшило матеріальний стан сім’ї.
Знаходячись далеко від рідного краю, Грушевські підтримували і зберігали любов до всього українського. Раз на три роки Сергій Федорович отримував тривалішу відпустку але службі, і сім’я проводила його незмінно на Киевщиіє, звідки родом була і Глафіра Захаровна. Як писав пізніше Михайло Сергійович, у нього під впливом батька і цих рідкісних поїздок прокинулося і окріпнуло українське національне почуття.
У тіфлісськой гімназії Михайло прочитав все, що міг дістати по історії, етнографії і літературі України, почав вести на рідній мові щоденник.