Як відомо, напередодні Нового року (31 грудня по старому стилю) українці відвіку відзначали Васильев (щедрий) вечір. У народі це свято називали також “кесаретськім”, на честь святого Василя Великого, архієпископа кесарійського. Традиційно привітавши 13 січня всіх знайомих Василієв і Васильевічей, пригадала про церкву, що колись існувала в Києві, з “ім’ям дня”.
Перегортаючи енциклопедичний довідник 1986 року видання, наткнулася на статтю “Васильевськая (Трьохсвятительська) церква”. Проте сучасних краєзнавців наполягають на тому, що слід розрізняти стародавню Васильевськую церкву і її молодшого тезка, який у свій час іменувався Трьохсвятительським. На цьому і зупинюся.
Дерев’яна Васильевськая церква (стародавня), зведена Володимиром Святославовичем (прийнявши в Корсуне християнство, він отримав ім’я Василь) відразу після Хрещення Русі (989 р.) на горбі, де раніше розміщувалося капіще шести богів (нині — садиба по вул. Володимирської), виконувала, швидше за все, функції палацового храму Великого Ярославова двору і проіснувала, принаймні, до кінця ХI століття.
А ось з другого боку княжої резиденції, на місці сьогоднішньої будівлі Міністерства закордонних справ (вул. Десятинна), в ХII столітті по вказівці Святослава Всеволодовича “виросла” невелика (17 м на 12 м) кам’яна церква. У 1185 році її освятили під ім’ям Васильевськой.
Коли і як святиня отримала нову назву – невідомо, але в документах ХVI сторіччя вона фігурує як Трьохсвятительська (три святителі — Василь Великий, Григорій Богослов і Іоанн Златоуст). До речі, на той час від первинної будови залишилися тільки стіни, які поступово руйнувалися, та 2 з 4 стовпів, що підтримують купол.
1640 рік ознаменувався другим народженням храму – його відремонтували на засоби Петра Могили. Але через 20 років церква з якихось причин згоріла, і її приміщення перетворили на військовий склад – замість куполів був встановлений звичайний дах.
Проходили роки, а напіврозібрана будова храму, що поганить, так і стояла забуте всіма.
І лише коли церква вже повинна була піти на цеглину для ремонту Софійського собору, її врятував Варлаам Ясинській, який не просто відновив споруду (1693–95), а і заснував при святині скит (поселення ченців великого монастиря, розташоване у віддаленій від нього пустинній місцевості) того ж Софійського монастиря.
Реставрацію Трьохсвятительською продовжив Василь Кочубей. На його гроші в 1707 році був добудований притвор.
Крім того, святиня дещо змінила імідж – їй додали барочні (тобто, властиві бароко) риси, встановили три куполи. Ще одна прибудова – південна прибудова Покриву – з’явилася завдяки запорізьким козакам, що фінансували також установку в храмі нового пишного іконостасу.