Дмитро Корнейчук
Звіт перед бурею
Голові правління АТ «Київський машинобудівний і котельний завод Гретера і Кріванека» Якову Гретеру було чим похвалитися на зборах акціонерів 1909 року. Чистий річний прибуток очолюваного ним підприємства склав понад 225 тис. рублів, основний капітал – 1,25 млн. крб., земельна власність і матеріальні активи оцінювалися в 2,8 млн.
Гретер констатував стабілізацію виробництва, підірваного страйками 1905-1906 рр. Завод входив в колишній режим роботи і нарощував потужності. Поліпшувалася інфраструктура: у 1908 році була відкрита ширококолійна залізнична вітка між станцією Святошино і територією заводу, протяжністю близько 5 верст. Будівництво шляхів обійшлося в 103 тис.
рублів, та зате тепер завод міг розраховувати на безперебійне підвезення необхідних виробничих матеріалів, зокрема чавуну. Значно прискорився процес відправки готової продукції на київські залізничні вузли, оскільки дідівський спосіб перевезень – на конях – із збільшенням виробничої номенклатури ставав украй нерентабельним.
Завод йшов в ногу з часом – в 1909 році його фахівці почали випуск першого дизельного двигуна вітчизняного виробництва. Підводячи підсумки зборів, присутні акціонери поздоровляли один одного з виходом підприємства з економічної депресії, викликаної подіями недавньої революції.
Але випробування тільки починалися. У 1912 році завод отримав досить крупний підряд на будівництво і монтаж зернових елеваторів біля крупних і середніх залізничних вузлів, але через два роки Перша світова війна перешкодила виконати його. У Російській імперії почався масовий відплив іноземних капіталів.
2 лютого 1915 року Микола II затвердив положення Ради міністрів, що стосується бізнесу іноземців в Російській імперії.
Коментуючи дану ухвалу, газета «Киянин» писала: «У товариствах на паях і акціонерних суспільствах, установлених на підставі тих, що діють в державі Російському загальних або місцевих законів, особи, що належать до австрійського, угорського, німецького або турецького підданства, не допускаються до заняття посад членів ради, правління і всіх інших комітетів».
Торкнувся цей законодавчий акт і заводу Гретера і Кріванека. Основні акціонери, Гретери і Станіслав Кукш, швейцарські і російський піддані, репресіям не піддалися. Кріванек, австрійський підданий, на той час вже помер, а ось одному з акціонерів і директорів правління не повезло. У травні 1915 року Загальні збори акціонерів ухвалили «вважати І. А.
Покірного (що мав австрійське підданство і що володів 10 іменними акціями підприємства. – Прим. Контрактів) вибулим з складу правління, але якби до 1-го жовтня 1915 року И. А. Покорный був би прийнятий в Російське підданство, то вважати тоді И. А. Покорного знов відновленим в його правах і таким, що вступив до складу правління».